Наші учасники

Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1
Наші учасники №1

Країни-учасниці

Національний Сорочинський ярмарок часто і небезпідставно вважають центром народної дипломатії в Україні. Його із задоволенням відвідують не лише українці, але і представники багатьох іноземних держав. Бо саме тут можна в повному обсязі побачити і зрозуміти широку і гостинну душу нашого народу, доторкнутись до його історії, культури та сьогодення.
За останні двадцять років, відколи Національний Сорочинський ярмарок готує і проводить ТОВ "Сорочинський ярмарок", його відвідали представники понад 40 країн світу. В культурно-мистецькій програмі брали участь колективи та виконавці з Азербайджану, Вірменії, Польщі, Канади, Білорусі, В'єтнаму, Грузії, Бразилії, Японії, Латвії, Індії, Росії та ін. Серед учасників сектору підприємств гостям ярмарку запам'ятались експозиції В'єтнаму, Індії, Білорусі, Пакистану, Грузії, Литви, Латвії, Узбекистану, Шрі-Ланки.
Щороку ярмарок відвідують і іноземні дипломати. А 2006 року відбувся Виїзний дипломатичний раут на Національному Сорочинському ярмарку, у якому взяли участь представники 18 дипломатичних місій, акредитованих в Україні. Постійно приїздять як організовані туристичні групи, так і окремі туристи. Ярмарок гостинно відкритий для всіх і зустрічає своїх гостей з любов'ю і повагою.

  • Австралія
  • Австрія
  • Азербайджан
  • Аргентина
  • Білорусь
  • Бельгія
  • Болгарія
  • Вірменія
  • Велика
  • В'єтнам
  • Гамбія
  • Гана
  • Греція
  • Грузія
  • Естонія
  • Ізраїль
  • Індія
  • Іран
  • Канада
  • Киргизія
  • Китай
  • Латвія
  • Литва
  • Малайзія
  • Молдова
  • Мексика
  • Нігерія
  • Німеччина
  • Пакистан
  • Палестина
  • ПАР
  • Польща
  • Росія
  • Словаччина
  • Словенія
  • США
  • Британія
  • Туреччина
  • Угорщина
  • Україна
  • Узбекистан
  • Франція
  • Чехія
  • Чорногорія
  • Японія

Соціальне обличчя Сорочинського ярмарку

Національний Сорочинський ярмарок - це вагома частка життя українського народу, це один із народних символів України. А значить, він живе тими ж проблемами, що і вся наша держава. І, як і більшість свідомих українців, більшість свідомого українського бізнесу, розуміє, що вижити у ці важкі часи можна лише разом, лише допомагаючи один одному та, особливо, тим, хто потребує цієї допомоги якнайбільше.
ТОВ "Сорочинський ярмарок" організовує і проводить цей захід уже вдвадцяте. І кожного року значні кошти виділяються на різноманітні соціальні проекти, найбільшим із яких є допомога селу Великі Сорочинці та громаді цього села. Так, за ці роки допомога надавалась на:

  • будівництво і ремонт системи водовідведення та водопостачання;
  • електроінструменти та оплату електроенергії;
  • придбання оргтехніки;
  • ремонт будинку культури та пам'ятника М.Гоголю;
  • розробку проектної документації на полігон твердих побутових відходів;
  • облаштування в селі двох дитячих майданчиків;
  • ремонт Спасо - Преображенського храму.

Систематично надається допомога:

  • сільським загальноосвітній школі та школі-інтернату;
  • закладам культури і охорони здоров'я;
  • футбольній команді села Великі Сорочинці;
  • воїнам АТО та їх родинам;
  • на проведення свят та культурних заходів для мешканців села.

На обласному та всеукраїнському рівнях надається допомога окремим благодійним фондам, окремим особам, які цього дійсно потребують, а, також, надаються пільги на участь у ярмарку окремим категоріям, перелік яких визначено наказом по структурі.

На соціальні проекти та допомогу ТОВ "Сорочинський ярмарок щороку витрачає понад півмільйона гривень.

Сорочинський Ярмарок сьогодні

Національний Сорочинський ярмарок - це найбільший в Україні і найвідоміший за її межами ярмарково – виставковий захід. Його унікальність полягає у тому, що він зберігся з XVIII століття до наших днів. Проводиться традиційно один раз на рік в передостанній тиждень серпня, на ярмарковій площі в 16,2 га під відкритим небом в центрі села Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області. Ярмарок надзвичайно колоритно описаний в повісті генія світової літератури Миколи Гоголя «Сорочинський ярмарок» (цикл повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки»).

Своєю мегапопулярністю в наш час ярмарок зобов'язаний не лише яскравому слову та іскрометному гоголівському гумору, а і тим, хто його сьогодні готує і проводить. З 1999 року організатором заходу є ТОВ «Сорочинський ярмарок», натхненником і керівником проекту – кавалер орденів княгині Ольги III та II ступенів Світлана Свищева.

Щороку участь у ярмарку беруть понад тисячу підприємств, приватних підприємців, майстрів народних промислів, закладів громадського харчування та розваг і т. і. На п'яти сценах свою майстерність демонструють тисячі учасників мистецьких колективів музичної, пісенної і танцювальної народної творчості, а ввечері проходять концерти зірок української естради та запальні дискотеки. Серед понад півмільйона людей, які відвідують ярмарок, до 30 делегацій з країн близького та далекого зарубіжжя, представники дипломатичних місій, акредитованих в Україні ( за останні десять років захід відвідали представники понад сорока країн світу ), понад 300 журналістів друкованих і електронних засобів масової інформації, керівники нашої держави та інші високоповажні гості.

На сьогодні Національний Сорочинський ярмарок – це єдиний в Україні захід, відвідування якого дає якнайповніше уявлення як про нашу державу, так і про її народ, його економіку, історію і культуру. Територія ярмарку поділена на сектори. Так, в секторі промислових підприємств знаходяться експозиції підприємств різних галузей промисловості з усіх областей України та з-за кордону. Різноманітна торгівля зосереджена в секторі приватних підприємців, а понад 30 кафе і ресторанів української та інших національних кухонь нагодують усіх бажаючих смачною і корисною їжею та нададуть можливість скуштувати напої з багатьох країн світу. Але, особлива гордість організаторів ярмарку - це етнографічна територія та містечка майстрів. На етнографічній території знаходяться відтворені чи реконструйовані будинки сільських жителів України XVIII – XIX століть ( різного соціального статусу – багатіїв, бідняків, середняків), в кожному з яких розташований вільно відкритий для всіх бажаючих етнографічний міні – музей. В експозиціях цих музеїв представлені меблі, посуд, одяг та інші побутові артефакти тієї чи іншої історичної епохи, що відтворюють життя українців в певний історичний період. Експозиції постійно поповнюються за рахунок придбань, здійснених організаторами в ході етнографічних експедицій.

Два містечка майстрів дозволяють скласти повне уявлення про традиційні народні промисли та мистецтва всіх без винятку регіонів України. Переважна більшість представлених там виробів – ручної роботи, дуже високої якості. Секрети їх виготовлення зберігаються у сім'ях чи в окремих населених пунктах і передаються з покоління в покоління протягом уже кількох століть. Це вироби з дерева, кістки, глини, каменю, інших природних матеріалів. Широко представлені всі школи традиційної української вишивки, шиття, плетіння, ткацтва. Багато картин, написаних народними художниками. Є плетіння з лози, бісеру, дивної краси речі, виковані ковалями.

Особливої уваги заслуговує культурна програма ярмарку. Протягом усіх шести днів на п'яти сценах постійно виступають мистецькі колективи та окремі виконавці, як професійні, так і самодіяльні. Будь-який колектив, який бажає виступити на ярмарку і своєчасно подасть заявку, може зробити це на радість численних ярмаркуючих, які насолоджуватимуться їх мистецтвом.
На території створено всі умови як для роботи журналістів, так і для проведення заходів ділової програми. Побудована та оздоблена в етностилі споруда прес-центру на 100 місць, з озвученням та кондиціюванням.
В умовах сучасного розвитку України, насиченості ринку товарами та послугами, розвитку торгівлі на цивілізованому рівні XXIстоліття, актуальність та привабливість Національного Сорочинського ярмарку полягає в тому, що він перетворився в центр народної культури та дипломатії і розвивається саме в цьому напрямку. Зберігаючи ярмаркові традиції далекого минулого, нинішній ярмарок надає їм нового сучасного звучання, вдало і зі смаком поєднуючи у собі історію та сьогодення, впевнено дивлячись у майбутнє.

Історія ярмарку

Детальніше...

Хто з українців жодного разу не чув слова "ярмарок"? Невже є такі? Свято праці і спілкування, продажу товарів і придбання гарного настрою, розпродажу одягу і щастя, де діяли постійні знижки цін на продукцію і посмішки.

З давніх-давен на нашій землі збиралися ці великі торги – ярмарки. Гончарі й ложкарі, ткалі й вишивальниці, бондарі й столярі, стельмахи й кошикарі, кушніри й лимарі, соленики й дьогтярі, бублейниці й кравці продавали на ярмарках свої вироби. Валками стояли на торжищах чумацькі мажі з сіллю та рибою. Кожний купував те, що не міг зробити сам.

 Славетний шлях "із варяг у греки" надавав українським землям помітніих переваг в торговому відношенні. Власне, в добу піднесення Київської Русі так воно і було – оберталися монети різних держав, продавалися товари різних народів, рухались торгові каравани. Але воєнні набіги і княжі суперечки зруйнували торгові структури, розірвали стосунки.

 З 16 ст. почали приїжджати в Україну купці з великих міст Середньої і Західної Європи - доставляли вишукані прикраси, ювелірні вироби і предмети побуту, а купували шкіру, роги, вовну, зерно, сало, мед. І на українських землях почали виникати малі ярмарки в середніх і великих містах. Тут продавали і купували худобу, одяг, взуття, хатні речі, продукти та інше. Найбагатшими були осінні торги, а також ярмарки перед великими святами. Німецькі, польські поселенці, вірмени і євреї, поряд із українськими міщанами, були активними в ярмарковій діяльності.

В 17ст. вже кожному українському місту i містечку при заснуванні надавалося право на один-три ярмарки на рік. Розвиток ярмарків свідчить про відокремлення промислово-торговельної дiяльностi від землеробства. З іншого боку, активна реміснича й торговельна дiяльнiсть, безсумнівно, сприяла розвитку українських мст.

Щодо Лівобережної України, то дослідники нарахували сорок ярмарків, що діяли лише в 1665 р. Не зважаючи на часті збройні сутички, численні напади татарських орд на Лівобережну Україну, торгові шляхи не заростали бур'янами, все більше населених пунктів охоплювалися ярмарковою торгівлею.

Павло Алепський, вражений великим розмахом торгiвлi в Україні в період визвольної війни 1648-1654 рр., згадує базари в Золотоношi, Черкасах, Прилуках писав: "У країні козаків ярмарки бувають безперервно з початку i до кінця року. В кожне свято відбувається ярмарок в тому чи іншому мiстi, як це було запроваджено за часів панування ляхiв .". Десятки населених пунктів називає він "торговими містами".

Ярмарки влаштовували таким чином, що після закінчення одного з них торгові люди могли побувати на кількох інших. Через те ярмаркова торгівля тривала безперервно. Окрім багатолюдних ярмарків у містах, містечках i багатьох селах проходили звичайні базари.

Велике господарське значення ярмарків полягало в тому, що вони були своєрідними артеріями в розподiлi товарів по різних містах, містечках, великих та малих селах, хуторах. Ярмаркам належала значна роль у зовнiшнiй торгiвлi України. На них зосереджувалися товари, що вивозилися через сухопутні митниці та азовські й балтiйськi порти. Вони були головним місцем оптового i роздрібного продажу імпортних товарів.

Але справжній ярмарковий бум відбувався в Україні в 19 ст. Поширення набув чумацький промисел, народ почав активно заселяти степові українські землі. Чудовий опис великої селянської ярмарки на Катеринославщині залишив "останній козацький літописець" – Дмитро Яворницький. Судячи з цього опису, керамічний горщик на ярмарку коштував 2-3 копійки, цеберко сушених груш 15 копійок (разом з відром), лопата 25 копійок, а за пару червонців можна було вдягнутися з голови до п'ят.

Більшість ярмарок в 19 ст. тривали лише 1 день, близько 1/3 — від 2 до 7 днів, а лише 3% тривали довше (деякі цілий місяць). Загалом на території України, що входила до складу Російської імперії постійно діяло 110 ярмарків, на яких продавали 47% усіх товарів.

За кількістю ярмарків на рік перше місце посідали Харківська та Полтавська губернії. Найбільші з них – Іллінський (20 липня – 1 серпня) і Вознесенський (перша половина травня) у Ромнах, Покровський (1 жовтня) у Полтаві, Троїцький (1 червня) у Харкові, Хрестовоздвиженський (14 вересня) у Кролевці, Георгіївський (21 квітня) у Єлисаветграді, Хрещенський (6 січня) у Києві та ін. В південних губерніях (Катеринославська, Таврійська, Херсонська і Бесарабська) було 700 ярмарок: найбільш відомі - у Кривому Розі (Троїцький), у Катеринославі (Петропавлівський), у Каховці (Микільський і Покровський). У західних губерніях на 1000 ярмарок найважливішими були: київський контрактовий (Стрітенський), на якому торгували гуртом різними товарами, і в головному с/г продуктами (цукор, збіжжя, олія); на Поділлі – в Ярмолинцях (Петропавлівський) і в Балті (Троїцький).

Подальший розвиток фабричного та заводського виробництва, розгалуження залізничної мережі, виникнення нових промислових i адмiнiстративних центрів у кiнцi позаминулого століття спричинили поступове відмирання ярмаркової торгiвлi. Але продовжували існувати ярмарки аж до 30-х років 20ст., коли були закриті зовсім. Вся торгівля в селах перейшла до кооперації та під контроль держави.

Безліч літератури присвячено розповідям про ярмаркову торгівлю, ярмаркові веселощі і розваги. Вони увібрали всю специфіку народу, його неповторні звичаї і традиції, побут і вірування, всю повноту життя. Звичайна купівля-продаж товарів перетворювалася на справжнє свято. Ярмарки були ледве не найулюбленішою подією в одноманітному житті українських селян.

Задовго до світанку селяни пішки або на возах вибиралися з сіл і довгою чередою тягнулися до місця ярмарку. Ярмаркувати їхали, як на велике свято, – гарно одягнені, з гарним настроєм. Тривали торги по кілька днів і були місцем знайомства людей з різних, часом віддалених місцевостей. Тож природньо, що кожний ярмарок був не лише торжищем, а й місцем для розваг. Колоритні сцени, сповнені народних дотепів, жартів, купівлі-продажу доповнювалися гуртовим співом молоді, іграми та забавами, троїстою музикою, грою кобзарів та лірників. Зокрема, тут завжди можна було послухати мандрівних артистів, а то й самому поспівати та потанцювати в гурті при нагоді.

Тут відбувалися зустрічі, знайомства, запрошення на храмові свята або родинні торжества. Жвава ярмаркова торгівля не обходилася без галасу, суперечок, лайок.

На українських ярмарках народилися нові мистецькі жанри: вертеп; інтермедії; балаган, репертуар якого складався з примiтивних п'єс героїчного, сатиричного та побутового характеру, а також пантомiм, iнтермедiй, спiвiв, танцiв та з неймовiрних обiцянок показати теля з п'ятьма головами, жiнку-змiюку, дiвчину Марiю, найтовщу в свiтi, тощо. Аби зібрати якомога більше роззяв, під час ярмарків влаштовувалися й видовища фокусників, акробатів, дресирувальників, ремісників-аматорів, камер-риторів, буфонади, маріонеткові вистави, виступи стрибунів, канатоходців, танцюристів, дресированих мавп, силових акробатiв, факiрiв, дресированих ведмедiв.

Проте не лише вистави для роззяв показували під час ярмарків. Тут же прилюдно повідомляли про скоєні злочини, прикмети злодіїв тощо. Як пише автор «Історії Русів» — « Уряд польський без усiляких про те дослiджень i довiдок повелiв гетьмановi Павлюзi живцем зiдрати з голови шкiру i набити її гречаною половою, а старшинам його повтинати цiлком голови i їх разом з чучелом гетьманської голови вiдiслати на позорище до мiст малоросiйських. За сим повелiнням виставлено було голови тiї на палях у Нiжинi, Батуринi, Уманi та Черкасах, а чучело гетьманське — в Чигиринi; а згодом спалено всенародно пiд час ярмаркiв».

На ярмарках вирувало життя, яке любили спостерігати письменники та художники. Тут у митців народжувалися сюжети майбутніх творів, з'являлося натхнення. "Що ж стосується народу українського, то він ярмарки любив і любить усією душею, адже всі дороги з ярмарку ведуть у корчму. Могорич справа така . Да що я ж пояснюю?! Одним словом – ярмарок! ." (О.Назарчук).

Сорочинський не був ні найбільшим з них, ні найвідомішим. Село Великі Сорочинці Миргородського району, напевне, й залишилося б, як і багато інших сіл Полтавщини, маловідомим, якби його не прославив на вік великий земляк – український і російський письменник Микола Васильович Гоголь.

У своєму першому творі з циклу повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831- 1832 рр.), які принесли М.В. Гоголю велику популярності, письменник широко проявив і велику любов до України, і глибоке знання скарбів української народної творчості та своєрідність побуту свого народу. В повісті «Сорочинський ярмарок», що є складовою частиною « Вечорів на хуторі біля Диканьки», Микола Васильович відтворив поезію народного життя, реалістично відобразив різних представників українського народу, майстерно поєднавши все це з великим гумором.

Ось М.В. Гоголь описує, як люди з усіх кінців їдуть на ярмарок десь на початку XIX ст..: « Такою розкішшю блищав один із днів спекотного серпня тисяча вісімсот. Так, літ тридцять буде назад тому, коли дорога, верст за десять до містечка Сорочинців кипіла народом, який поспішав з усіх навколишніх і далеких хуторів на ярмарок. З ранку ще тягнулися незмінною низкою чумаки з сіллю і рибою. Гори горщиків, закутаних у сіно, повільно рухалися, здається, нудьгуючи своїм ув'язненням і темрявою, місцями тільки якась розписана яскраво миска або макітра хвалькувато висловлювалася із високо накопиченого на возі тину і привертала розчулені погляди поклонників розкоші. Багато перехожих поглядали із заздрістю на гончара, який повільними кроками йшов за своїм товаром, турботливо обкутуючи глиняних своїх франтів і кокеток ненависним для них сіном.

Одиноко в стороні тягнувся на стомлених волах віз, навалений мішками, прядивом, полотном і різною домашньою поклажею,за яким брів, у чистій полотняній сорочці і забруднених полотняних шароварах, його господар...».

Ярмарки продовжували існувати аж до 20-х років XXст.., коли були закриті зовсім. Вся торгівля в селах перейшла до кооперації та під контроль держави.

З 1966 року ярмарки починають відроджуватись, і започатковує, відроджує ту давню традицію Сорочинський ярмарок. На нього з'їжджалось багато представників різних організацій та підприємств – торгових та виробників не лише. Багато людей приїздило в Сорочинці щоб придбати різноманітні, дефіцитні на той час, речі, товари. Їх не зупиняло навіть те, що ярмарковий майдан являв собою необладнане поле, без будь – яких умов ні для учасників ні для гостей.

Період перебудови та розпаду Радянського Союзу, перших років незалежності, коли Україна потерпала від суцільного товарного голоду та інфляції, міг стати початком кінця Сорочинського ярмарку. Він проводився вже практично за інерцією, але не викликав ні в кого ентузіазму, ні в організаторів, ні в учасників і був головним болем і для тих і для інших. А сам ярмарок, ніби жива історія, терпів і чекав, коли ж , врешті, з'являться люди, яким він буде небайдужим і які захочуть повернути його до життя. І дочекався...

Ініціатором відродження ярмарку стала керівник проекту «Сорочинський ярмарок» кавалер орденів княгині Ольги III таII ступенів Світлана Свищева. Під її керівництвом ярмарок не лише одержав в 1999 році статус Національного і став єдиним, що вдало поєднав історію і сучасність, народні традиції, культуру, колорит з бізнесовими інтересами українських виробників. Пройшовши через віки, Сорочинський ярмарок сьогодні впевнено дивиться у майбутнє.

Слово керівника проекту

Детальніше...

Вітаю друзів та шанувальників Національного Сорочинського ярмарку на нашому сайті!

Пошук по сайту...

Мови сайту